В. О.
Іщук, В. П. Чижова
ДУ „Інститут геронтології НАМН України”,
Київ
E-mail:
Данный адрес e-mail защищен от спам-ботов, Вам необходимо включить Javascript для его просмотра.
,
Данный адрес e-mail защищен от спам-ботов, Вам необходимо включить Javascript для его просмотра.
Близько 25% популяції може мати інсулінорезистентність (ІР). Показано,
що ІР є провісником розвитку метаболічного синдрому та цукрового діабету 2-го
типу, з нею пов’язують появу артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця,
синдрому полікістозного яєчника у жінок і еректильної дисфункції у чоловіків,
хвороби Альцгеймера, хронічного запалення, ожиріння, хронічного стресу,
старіння.
Матеріали і
методи. Обстежено 24
практично здорові особи віком 60-80 років. У дослідження не включали людей з
індексом маси тіла (ІМТ) більш 30 кг/м2 і що мають метаболічний
синдром за ATP-III. Для визначення рівня фізичної працездатності, а також для
виключення патології серцево-судинної системи (ССС) усім учасникам дослідження
проводився тест із фізичним навантаженням (за протоколом ВООЗ 25) до досягнення
субмаксимальної частоти серцевих скорочень (ЧСС). За отриманими на
субмаксимальному навантаженні даним за запропонованою нами формулою
розраховували функціональний вік (ФВ) ССС: ФВчоловік=168,34-1,86хІМТ-34,21хW/маса;
ФВжінка=93,94-1,0356хІМТ-24,69хW/маса, де W – потужність
субмаксимального навантаження, Вт. До інсулінрезистентних відносили пацієнтів з
індексом HOMA більш 2,77. Концентрацію глюкози в
крові визначалиглюкометром Accu-Chek Go (Швейцарія) з перерахуванням на глюкозу
плазми крові (коефіцієнт 1,11). Рівень інсуліну в плазмі крові визначали
імунорадіометричним методом набором Insulin(e) IRMA
КІТ фірми Immunotech (Чеська Республіка) за допомогою гама-лічильника для
виміру активності 125І. Групи осіб
з та без ІР складались з 12 осіб кожна.
Результати та обговорення. Групи літніх людей не відрізнялися за основними
антропометричними показниками (зріст, маса, обвід талії). Між групами вірогідно
різнились показники глюкози крові (6,1±0,1 ммоль/л у людей без ІР проти 6,6±0,2
ммоль/л у людей з ІР, Р<0,05) та інсуліну (5,6±0,6 мкМО/мл у людей без ІР
проти 19,9±3,0 мкМО/мл у людей з ІР, Р<0,005). ІР є ознакою порушення
чутливості м’язової тканини до інсуліну. Це зменшує споживання глюкози під час
фізичного навантаження, погіршує її енергетичне забезпечення і зумовлює більш
швидке втомлення. Нами показано, що у літніх практично здорових людей з ІР
фізична працездатність мала тенденцію до зниження (1,45±0,12 Вт/кг у людей без
ІР проти 1,32±0,11 Вт/кг у людей з ІР, Р>0,05). Причиною таких відмінностей
є менш економічна робота ССС у людей з ІР. Так, на 2-й хв дозованого
навантаження 50 Вт у них відбувається більш значне підвищення ЧСС (на 21,5±2,1
уд/хв у людей без ІР проти 30,2±3,5 уд/хв у людей з ІР, Р>0,05). Враховуючи
той факт, що ми досліджували здорових людей, тому ФВ ССС у нас не був більшим
за календарний, але у людей з ІР був дещо вищим, ніж у осіб без ІР (нижчий за
календарний вік на 5,0±4,1 роки у людей без ІР проти 3,3±2,3 роки у людей з ІР,
Р>0,05).
Висновок: у практично здорових людей літнього віку
наявність ІР вірогідно не впливає на фізичну працездатність і не підвищує ФВ
ССС. Однак, враховуючи негативний вплив ІР на економічність функціонування ССС
на фізичне навантаження, її наявність можна розглядати як предиктор розвитку
прискореного старіння ССС.