К. О. Песчана, В. О. Холін
ДУ «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України»,. Київ;
Данный адрес e-mail защищен от спам-ботов, Вам необходимо включить Javascript для его просмотра.
,
Данный адрес e-mail защищен от спам-ботов, Вам необходимо включить Javascript для его просмотра.
Відомо, що патологія міокарду асоціюється із такою патологією ЦНС, як тривожні розлади, депресія та когнітивні порушення різного ступеня важкості. В даному дослідженні була проведена оцінка впливу пошкодження міокарду мишей з використанням адренергічного агоністу ізопротеренолу на тривожно-емоційну поведінку, а також оцінка можливих ефектів експериментального лікування стовбуровими клітинами.
Матеріали та методи: У якості основної тестової моделі для оцінки тривожно-емоційного компоненту поведінки був обраний хрестоподібно-припіднятий лабіринт (ПХЛ). Цей тест вважається однією з найбільш адекватних і специфічних моделей тривожної поведінки лабораторних тварин. Відповідно до завдань дослідження, тривожно-емоційна поведінка була досліджена у трьох експериментальних групах: контрольній, групі з ізопротеренолом та експериментальній терапевтичній групі (пошкодження міокарду та введених стовбурових клітин) та у двох вікових групах – молодих та старих тварин. Безпосереднє тестування полягало у тому, що тварин поміщали на центральну платформу лабіринту і протягом 5 хвилин реєстрували їх поведінкову активність. Аналізували такі параметри як час перебування у відкритих та закритих рукавах лабіринту, перебування тварини на центральній відкритій платформі, кількість вертикальних стійок, визирань із рукавів лабіринту, кількість дефекацій. Для усіх серій експерименту був розрахований індекс тривожності, який являв собою відношення часу проведеного тваринами у закритих рукавах лабіринту до загального часу дослідження у моделі. Таким чином, чим менше значення індексу, тим менш виражений тривожний компонент поведінки тварини у лабіринті та більш стійка поведінка у стресогенній ситуації.
Результати: Показники рівня індексу тривожності у досліджуваних групах тварин склали: у групі молодого контролю – 0,85±0,037, у групі старого контролю – 0,58±0,07 (p<0.05), в групі з модельованою ізопретеренолом серцевою недостатністю у молодих тварин – 0,77±0,04, у старих тварин – 0,43±0,008 (p<0.05), в групі з експериментальною терапією стовбуровими клітинами у молодих тварин – 0,85±0,02, тоді як у старих – 0,50±0,05 (p<0.05). При співставленні характеру вікових відмінностей поведінки у моделі ХПЛ у досліджуваних групах тварин було виявлені певні відмінності. Насамперед, було відмічене, що рівень загальної тривожності у старих тварини у моделі ХПЛ був значно менший ніж у дорослих експериментальних тварин. Дані вікові відмінності спостерігалися в усіх експериментальних групах, що підтверджує факт про менш виражену тривожну поведінку у старих тварин у стресогенному середовищі ХПЛ, порівняно із молодими тваринами. Старі тварини з модельованою серцевою недостатністю також були значно менш схильні до демонстрації тривожної поведінки у лабіринті, ніж молоді тварини.
Висновки: Аналізуючи поведінку тварин різних вікових груп в моделі хрестоподібного припіднятого лабіринту у відповідь на терапію стовбуровими клітинами серцевої недостатності, викликаної ізопретеренолом, можна відзначити, що загалом введення стовбурових клітин призводило до однонаправленої зміни індексу тривожності, а саме його нормалізації до рівня вікового контролю.